А ні лукавить, ні брехати
Не можна, бо майбутнє славлять
Події й речі , що й в віках
Хранять народу світлу пам’ять.
Музей історії мого села - прихисток давньої історії і недалеких подій, що вишиванкою вплелись у різнобарвну канву тисячолітньої спадщини нашої «малої вітчизни». І найдавніші пращури, і наше сьогодення говорять нині до нас з речових експозицій, світлин та описів.
Ми називаємо це місце: «Дім, де живе пам’ять»
Проект розроблений під керівництвом директора школи Неліповича Василя Олександровича, який пішов із життя 22 квітня 2012 року у провідну неділю.
16 квітня 2015р. декан протоієрей Володимир Присяжнюк освятив у місцевій(с. Городище2) школі пам’ятну дошку Тарасові Герасимюку, який загинув на Донбасі. Захід проведено як лінійку на шкільному подвір’ї. Присутні пригадували, що Тарас іще в школі мріяв служити в армії, від початку Євромайдану перебував у столиці. Вшанувати героя прийшли: священики (місцеві та з Горохівського благочиння), батьки, вчителі та учні школи.
Є в житті людини світлі виднокола,
є дитинство, юність, незабутні в нім,–
все це нам дарує наша рідна школа,
школа, що неначе материнський дім.
Всі твої напуття, дорогі і віщі,
не зітруть простори чи шалений час,
школо наша рідна, школо в Городищі
Сонце і матуся ти немов для нас!
Саме такими рядками зі шкільного гімну (автори – учителі Микола Васильович Сидорчук, Леонід Олексійович Ковальчук), мабуть, зможуть виразити слова своєї щирої любові і вдячності рідній школі сотні та сотні її випускників. У замрії ялин і верб, шепотінні берізок і каштанів, у маєві чорнобривців та айстр зустрічає наша школа-красуня своїх численних друзів. По-особливому світла і простора, по-домашньому тепла і затишна, ось уже впродовж стількох літ залишається вона нестихаючим джерельцем мудрості та духовності у нашому древньому селі.
А розпочала свою біографію наша школа у 1939-1941 роках у статуті початкової. У 1944 році відновила свою роботу, а в 1945-1948 роках була реорганізована в семирічну. З середини 60-х років минулого століття розпочала свою діяльність на новому місці у кількох пристосованих будинках як восьмирічна, згодом – неповна середня. 1 вересня 1992 року було урочисто відкрито нову школу, що стала функціонувати як ЗОШ І-ІІІ ступенів. В історію нашого навчального закладу вписали яскраві сторінки такі його керівники та вчителі: Кульчицький І. А., Ковалевський Є. В., Богайчук О. С., Четвержук Г. Т., Корецький Б. І., Лащук О. С., Ковальчук М. С., Голюк Д. К., Данилюк А. П., Роюк Є. І., Стецюк Т. З., Стецюк Т. М., Марищук О. С., Сидорчук М. В., Ковальчук А. А., Неліпович В. О. та багато інших.
Час біжить швидко, і ті кого ми любили, покидають нас. 22 грудня 2017 року покинув нас прекрасний вчитель Городищенської школи Володимир Іванович Муха.
На околиці селa розкинулося болото, яке люди здавна називають Вдовиним. Звідки пішла така незвична назва, дослідив учитель географії Володимир Іванович Муха. Він побував у довколишніх селах, спілкувався зі старожилами і записав таку легенду. Колись ще за Польщі жив тут пан Зволінський. Заманулось якось йому подарувати дружині на день народження дику качку. Зібрав селян і пообіцяв: хто спіймає птаха, отримає трохи землі та в додачу гроші. Багато людей лазили по болотах, але нікому це не вдалося. А от Карпо Цинапа зробив з очерету трубку, для дихання під водою, пірнув, дістався до гнізда качки і живою приніс до пана. Той плату обіцяв віддати після святкування. Радий Карпо одружився – гарну дівчину з села посватав. Але пан не дотримав слова і не дав нагороди. Тоді Карпо поскаржився на нечесного пана до повіту. Але нічого не добившись, повертався додому, тут коні сполохались і залетіли в болото, де їх затягнула трясовина. А побитого Карпа привезли додому. Через чотири дні він помер. Місце, де втонули коні з возом, почали називати Цинапова безодня. Пан не вельми зважав на біду, і поклав око на його дружину. Покликав її до себе за ключницю при покоях. Та вдова розгадала наміри й кинула ключі між очі пану. З тої пори він почав її підстерігати, щоб заскочити на самоті. І таки вдалося застати у лісі, коли жінка збирала гриби. Пан кинувся до неї, а та побігла до болота, хотіла заманити туди й пана. Та трясовина поглинула молоду вдову. Почули її крик пастухи, та поки прибігли, завчасно посивіла голова ледве виднілася. Стали називати з тих пір це місце Вдовине болото. Коли у 60-х роках тут копали торф, з-під землі забило джерело. Потім це місце облагородили, освятили й поставили хрест.
Територіальна реформа передбачає створення об'єднаних територіальних громад - ОТГ. З 1918 року Городищенська громада (ОТГ) Луцький район, Волинська область, підпорядковує населені пункти: Городище, Несвіч, Бережанка, Михлин, Угринів.