Сонце

Меркурій

Венера

Земля
(Ви тут)
Місяць

Марс

Юпітер
Іо Європа Ганімед Калісто


Сатурн
Титан

Уран

Нептун

Плутон
До рубежів Сонячної системи в більш ніж 2000 разів далі, ніж до Сонця
Позаду вже 10 мільйонів кілометрів
Якось тут надто порожньо.
А ось і перша планета.
Виявляється, все так далеко одне від одного.
Тримайтесь. Нова планета вже зовсім скоро.
Переважно космос порожній.
Половина шляху від Венери до Землі
Наступна зупинка – Марс!
На космічному кораблі політ до Марса зайняв би у вас близько півроку. Було б добре якось розважитись під час польоту.  Аби згаяти цей час, довелося б переглянути близько 2000 художніх фільмів.
Юпітер втричі далі від тієї відстані, що ми вже подолали.
Подорож до Юпітера набагато довша
Де ж Юпітер. Далеко ще?
Ось тут, принаймні, літають астероїди. Шкода, вони надто малі, щоб бути видними на цій мапі: навіть найбільший із них Церера (карликова планета)
Здається, тут є… щось чорне.
Якщо їхати зі швидкістю 120 км/год, знадобиться б більше 500 років, щоб дістатися сюди з Землі.
Ми в поясі астероїдів між Марсом і Юпітером.  Насправді, дистанція між планетами залежить від їх місцерозташування на орбіті. Тому, якщо ви надумали полетіти на Юпітер, вам краще керуватися іншою мапою.
Якщо правильно розпланувати політ, то пересуватися між планетами можна доволі швидко. Космічний апарат «Нові обрії» (The New Horizons), запущений у 2006 році, дістався Юпітера всього за 13 місяців. Але не хвилюйтеся. Крутити мишкою до Юпітера значно швидше.
Юпітер вже близько.
Даруйте. То був жарт. Тепер ми вже точно поряд.
Купа часу подумати про вічне…
Відкоркуймо шампанське! Ми щойно пролетіли 1 мільярд кілометрів.
Думаю, саме тому більшість мап Сонячної системи не малюють у масштабі. Планети не важко намалювати. А от для простору потрібно багато!!! місця.
Більшість космічних карт не враховують найважливіше – сам космічний простір.
Ми звикли мати справу з речами значно меншими за нього.
Коли мова йде про вік Землі, кількість сніжинок в Антарктиді, чи про суму державного боргу… Нашому мозку все це важко охопити.
Аби краще зрозуміти речі, нам треба зменшити їх до чогось видимого і осяжного.
Ми завжди намагаємося вжити метафори для пояснення великих чисел. Але й тоді це не завжди працює.
Хай там як, давайте спробуємо…
Вам знадобиться 1662 ваших моніторів, виставлених щільно в ряд, щоб повністю вмістити всю цю мапу.
Якби можна було роздрукувати цю карту на якісному принтері (300 пікселів на дюйм), то Земля була б непомітна, а довжина паперу сягала б 145 метрів. 145 метрів – майже півтора футбольних поля.
Хоча, нам все одно важко зрозуміти, але у цій безмежній масі часу і простору відбуваються дивовижні речі.  Крапля води може вимити каньйон. Амеба може стати дельфіном. Зірка може стиснутись.
Простором легко нехтувати, бо він нічого в собі не має. Не існує вдалої метафори для порожнечі, бо як тільки її вставити в рамки, вона зразу ж зникає.
Добре, що у нас є ці маленькі зірки і планети, інакше б нам не було з чим порівнювати. Навколо нас було б лише те, що наш мозок нездатен опанувати.
Вся ця порожнеча звела б нас з розуму. Наприклад, якби вас на довго помістили у приміщення без жодних ознак звуку і простору, ваш мозок почав би вигадувати речі, яких насправді там нема.
Мозок не розуміє, що значить «пусто».
«Вибач, людство, - каже Еволюція, - з усіма ягуарами, які хотіли тебе з’їсти, з паразитами у твоєму волоссі та за безкінечним пошуком пристойного шматка м’яса, у мене не було часу розібратися з усвідомленням безмежних просторів порожнечі.»
З точки зору неврології, ми маємо справу лише з силами кількох окремих довжин хвиль і з матерією конкретного розміру. Для всього іншого ми створюємо образні моделі і прирівнюємо їх до тих мізерних незаперечних доказів дійсності, які сприймаються нами реально.
Образні моделі, надані математикою, дуже допомагають зрозуміти всі ці безмежні відстані, проте… Абстрактність така невтішна.
Коли ми чуємо, як хтось говорить, що «Всесвіт набагато більший, ніж ми можемо собі уявити», це дуже схоже на спробу переконати нас в існуванні НЛО, про яке ми дивимось у передачі пізньої ночі по телевізору, коли не спиться.
Ще коли Шекспір писав: «Гораціо, на світі більше таємниць, ніж вашій вченості може приснитись» - він буквально тицяв пальцем у привида з п’єси, щоб ми його краще уявили.
Весь цей порожній простір, всі ці гігантські відстані дійсно більші, ніж ми можемо собі уявити. Карти та метафори і близько не відображають їх обсяг.
Ви дивитесь на одну дрібну цятку, потім переводите погляд на іншу. Все, що між ними, - несуттєве і просто нудне.
Порожнеча, фактично, всюди. Вона займає близько 99.9999999999999999999958% відомого нам, Всесвіту.
Навіть атом – здебільшого, порожнє місце.
Якби протон атома водню на цій мапі був розміром з Сонце, нам би додатково знадобилось ще 11 таких мап, щоб показати середню відстань до його електрона.
Деякі теорії кажуть, що порожнеча насичена енергією або темною матерією, і що ніщо не порожнє насправді… Але тільки звичайна матерія може бути нами осягнута.
Можете з впевненістю казати, що Всесвіт – це дірка від бублика.
Якщо весь Всесвіт порожній, то що це значить для нас, тих, хто живе на піщинці посеред ніщо?
Відомий нам Всесвіт пустий на 99.9999999999999999999958%? Чи він на 0.0000000000000000000042% заповнений?
Чи не являються зірки, планети і люди звичайним сміттям на фоні елегантно оформленої порожнечі? Чи не схожі вони до білих ворсинок на чорному светрі?
Але ж хіба можна було б визначити розміри порожнечі без всіх цих маленьких крапочок, які не було б кому і вимірювати?
Можна стверджувати, що саме ця гігантська пустота і робить дрібні часточки матерії важливими. Просто через те, що вони, на противагу усьому, не пусті. Адже, коли ви тонете посеред океану, плаваючий поряд уламок дерева – безцінна річ.
Якби в небі кишіло мільярдами зірок і планет, хіба були б вони такими особливими? Їх справді мільярди, та відстані між ними ше на кілька порядків більш вражаючі!!!
Здається, ми так принизливо дріб’язкові, і так надзвичайно важливі, водночас.
Чи ви добре розумієте монументальність крихітних речей. Або навпаки, ви захоплюєтесь гігантизмом порожнечі між ними. Все це залежить від вашого характеру, і від того, яким є хімічний склад вашого мозку у конкретний момент. Кожен з нас носить у собі мініатюрну емоційну версію Всесвіту.
Приємно знати, що незалежно від того, якими гнітюче похмурими або якими сміхотворно поважними ми почуваємось, Всесвіт, судячи з його структури, добре обізнаний в обох крайнощах.
Розуміння того, що ви ось тут, посеред брутальної порожнечі – доволі захопливий момент – якщо зупинитись і подумати про це.
Раді, що ви дістались так далеко.
Напевно, краще тут і зупинитися. Інакше доведеться прокрутити ще 6771 таку саму мапу, перш ніж ми побачимо щось нове.Назад до початку | Розміщено на сайті UACMS