Історія кіно починається в 19 столітті. Перша публічна демонстрація була дана в Парижі ще в березні 1895 р., але днем ​​народження кіно вважається інша дата, 28 грудня 1895 р., коли відбувся перший комерційний кіносеанс (це сталося в підвалі “Гран Кафе” на бульварі Капуцинів). До 1910 р. 70% фільмів все ще вироблялося у Франції. У 1920-х в США починає вже формуватися кіноіндустрія, фільми ставляться на потік, а режисерів з головних ролей витісняють продюсери. Формується станадартная голлівудська система – продюсер підбирає і купує сценарій, за яким повинен зніматися фільм, він же запрошує режисера, він же вибирає акторів. До 1927 р. практично всі фільми були “німими”. Деякі відомі режисери та актори (в т. ч. Чарлі Чаплін) виступали проти звукового кіно або за те, щоб звук не заважав їх образотворчим експериментам, але звук дуже швидко завоював собі місце в кіно, і протягом 30-х практично всі фільми стали звуковими. Впровадження кольору в кіно відбувалося повільніше, ніж запровадження звуку. Технічні можливості створення задовільного кольорового кіно з’явилися ще в 30-ті, а в 1939 р. в США був знятий один з перших кольорових фільмів, що завоював величезну популярність – “Віднесені вітром”, але стійка перевага кольорових фільмів перед чорно-білими стала складатися лише в 60-70 роках. У повоєнний час розвиток кінематографа виявився певною мірою пов’язано з соціальними та політичними тенденціями. В СРСР і країнах Східної Європи після настання “відлиги” наступає сплеск розвитку кінематографа, в цей час тут знімаються нові цікаві фільми, з’являються нові імена. У Західній Європі в цей час тривають експерименти з новими способами передачі психологічного настрою персонажів, психологічної виразності, в США ж – навпаки, кіно йде по шляху посилення чистої видовищності. Згодом під тиском конкуренції з боку телебачення в США ще більше посилюється тенденція до створення дорогих, з великим числом спецефектів і декорацій, фільмів – “блокбастерів”.