Короткий опис:

Як романтично пахне ковбаса!    
І помідори густо зашарілись
У пляшці чиста, мов роса,
Горілочка домашня зачаїлась
І ніжно сало радує тільце,
І хліб наставив загорілу спину
Якщо ти млієш, коли бачиш це,
Чому ж ти гад не любиш Україну!

В еликі нації світу здавен мали свої державні утворення. З розвитком цивілізації вони захоплювали нові землі і створювали на них свої колоніальні структури. Перша і друга світові війни по великому рахунку відбулися тому, що вільних для захоплення земель не залишилось, і войовничі лідери сильних країн чомусь вирішили свої територіальні і ресурсні амбіції вирішити за рахунок слабких держав.

Англійці, іспанці, португальці, росіяни. французи до початку ХХ ст. контролювали великі території у різних частинах світу, поширюючи на них свою мову, культуру, державність. Але великі території з строкатим населенням не піддаються повному контролю, і так само, як діти, що виросли, не хочуть жити разом з батьками, а творити своє життя самостійно (хоча і дуже їх люблять) так само і колонії прагнуть державної самостійності. ХХ ст. було столітттям падіння імперій і цей процес ще не завершено, хоч і проходить він за умов сильних інтеграційних впливів.

Українська проблема.

Коротка історія. Першою державою українців була Київська Русь. Але внаслідок чварів князів вона втратила свою значимість і українські землі залишилися розділеними. Згодом українська козацька держава опинилася з часом у тісному кільці сильних суперників, таких як Російська імперія, Річ посполита, Турецька держава, Австро-Угорщина тощо. Українська еліта була розділена, в результаті чого на початку ХХ ст. територія України опинилася у складі Російської імперії та інших країн.
Після другої світової війни територія України опинилася у складі СРСР, який по суті був російською імперією в якій панував дикий атеїзм, матеріалізм і викривлена рівність усіх людей. З розпадом Радянського Союзу в кінці ХХ ст. Україна отримала незалежність без жодного пострілу.
Так кототко без деталей можна викласти історію української державності.
Практично склалося так, що українці чи не вперше здобули свою державу, в межах всіх земель, де вони проживали аж до 90-х роках ХХ ст. Звичайно на її території проживали і представники інших національностей, але російський вплив став таким сильним, що майже половина населення користувалася російською мовою.

Особливості часу. ХХІ ст. почалося для українців повним нерозумінням тої геополітичної ситуації, в якій вони опинилися. З давніх давен і аж до сьогодні, народ так і не зумів створити еліту, яка б могла взяти на себе відповідальність успішно відстоювати українську державу і її (народні) інтереси. А та псевдоеліта, яка чудово збереглася по сьогоднішній день, нічого крім своїх егоїстичних і як наслідок руйнівних для держави та народу, інтересів не знає і знати не хоче. Ось і живемо не маючи своєї держави і шукаємо в тому винними то Польщу, то Росію, а в дійсності то самі неспроможні творити великі справи, як це роблять великі нації світу.
Парадокс українців. 2016 рік Вождь ДНР Захарченко висуває умови до України, за яких сепаратисти готові миритися. Повна зміні влади і усунення "фашистського" режиму, федералізація країни, визнання законності минулої влади Януковича. В одному із ток-шоу ставиться запитання: а) прийняти умови, б) відкинути без обговорення. І що ви думаєте? Із 15000 відповідей результат 50% на 50%. Тобто виходить, що близько половини населення України готові пожертвувати незалежністю держави!!! Аргумент, що Швейцарія має федеративний устрій і дві державні мови і інші аналогічні аргументи просто використовуються для одурачування українців, бо і німці і французи мають свою рідну землю і можуть створювати конфедерації по всьому світу, а в українців прагнуть відібрати клаптик батьківської землі, бо в інших країнах по всьому світу живе багато українців, і не приходить їм в голову думка зробити українську державною на чужій землі, а російський імперіаліст вважає цілком природньо відбирати в інших народів територію і мову. Між іншим мову на сході в українців вони вже забрали...
Давйте задумаємось, чому інші народи, часто менші ніж український, мають свої держави, які успішно розвиваються? А ми на це чомусь нездатні. Очевидно проблема в тих, кого ми обираємо. Пригадайте великих правителів минулого, які маючи необмежену владу, ішли у бій у перших рядах, готові віддати свої життя, тому вони користувалися повагою і авторитетом свого НАРОДУ. Наші правителі на жаль нездатні навіть бути просто людьми, як кажуть в народі і цьому є беззаперечні докази. Вони гірші за змій, бо гарно клянуться у служінні народу, а служать мамоні.
Країна стане успішною, коли в ній появиться справжня еліта - високодуховна, високоморальна, патріотична і готова служити на благо народу та коли ця еліта прийде до влади, змінивши сьогоднішніх аморальних брехливих нездар.

Липень 2016.

А про що говорить перегляд телеканалів? Дивимося ток-шоу, і замічаємо: знято в Україні, а звучить у ньому тільки російська. На такому фоні тяжко повірити, що 80% населення становлять українці. По цій картинці легше довести, що українців в Україні тільки 20%.

Травень 2017.

Бояться раби свого попереднього пана, вже звільнившись! Накінець-то Рада встановила 75% квоти української мови на телебаченні. Але ж в усіх унітарних країнах світу 100% мовлення державною мовою!!!

Липень 2017. Давайте розберемось,якою є Україна сьогодні.

В Україні є дві групи патріотів. Ті, хто любить українську націю та українське як якісний зміст держави Україна – і ті, хто любить саму державу Україна як порожню політичну конструкцію на цій території. (Але с і ті, хто її зовсім не любить, а дехто ненавидить.)

Перші думають, що українці будують Україну як українську державу, другі – вважають, що громадяни України будують Україну як "нічию державу для всіх". Для перших, Україна – держава, що розвиває українську національну культуру, при цьому не перешкоджаючи діаспорам, зберігати власні культури. Другі – здебільшого русифіковані українці, без своєї національної ідентичністи "радянські люди", "одесити", "дончани", "просто люди", "громадяни світу" тощо. Вони зацікавлені в примножені собі подібних і тому для них небажаний розвиток будь-яких "національних культур". Ідеальна держава для них – безнаціональна, як США.

Перші, "змістовні", другі – "порожні" патріоти. Різниця колосальна, але вони об'єднались проти тих, хто, живучи в Україні, є російським шовіністом і хоче щоб, територія, на якій він живе, була територією Росії та тих, хто є патріотом "України" як ще однієї російської держави на зразок Білорусі чи Придністров'я. Чи є вони патріотами України? Звичайно! Бо патріотизм – це почуття любові та вірності людей будь-якої нації лише до держави, у якій вони живуть у цей момент. Сьогодні німець є громадянином України, живе в Києві і є патріотом України, завтра він громадянин США, живе в Мюнзені і є патріотом Німеччини… Для "порожніх" патріотів патріотизм більш пафосний, показний. Для "змістовних патріотів" патріотизм другорядний, бо вони мають більш глибоке почуття – любов до своєї нації, її культури, мови – націоналізм. Ця основа дозволяла народам виживати тоді, коли вони жили не у своїх державах.

Історія українців свідчить, що вони частіше за інших жили в не своїх державах. У них народжувались, росли; ці держави їх лікували, годували, учили. Там, де українці становили однозначну меншість – Чехія, Канада тощо – для збереження мови й культури утворювали організовану діаспору. Патріотизм українців часто був ситуативним, тимчасовим, оскільки держави, у яких вони жили, були не українськими. Наприклад, Б. Хмельницький народився й виріс у Речі Посполитій. Його батько проливав кров за цю державу. Але чи були Хмельницькі, як і мільйони українців-"громадяни" Речі Посполитої, її патріотами? Чи були патріотами СРСР її громадяни Стус, Чорновіл чи Лук′яненко? Чи були патріотами Польщі вояки УПА, які народились й виросли в Польщі, і навіть захищали її від нападу Німеччини в 1939 році? Тимчасово – можливо. Але в не українських за змістом державах українці є найгіршими ворогами патріотів, любителів "єдності та цілісності", бо в зручний для себе момент зрадять. Тому "патріоти" Речі Посполитої, українці-козаки на службі польської армії в критичні моменти переходили на бік одноплемінних повсталих козаків.

Лише тоді, коли українці здобували можливість будувати українську державу під різними назвами – "Військо Запорізьке", Велике князівство Руське, УНР, ЗУНР, "Карпатська Україна" тощо – патріотизм українців ставав змістовним. Хоч через брак державницької практики та часу ми не встигали повірити у власні держави й втрачали їх під натиском держав чужих народів.

Тому ключове питання для українців – чи Україна є українська за змістом держава, покликана для забезпечення на цій території життя й розвитку української культури, мови? Чи це лише чергова, чужа або "нічия" держава, у якій вони виросли, яка їх виховала й навчила?

За що ми вбиваємо інших людей на Сході України? За українську державу Україна, як польська Польща чи французька Франція? Чи за "порожню", нічию державу "Україна", як США, де індіанська (корінна) культура є лише етнографічно-музейною екзотикою? Обидва варіанти можливі. Але мотивація вбивства за них абсолютно різна.

"Порожні" держави існують там, де місцеву культуру винищено – переважно в Америці, Австралії, частково Африці. Нема необхідності боронити свою національно-культурну ідентичність – її нема. І лишаються лише інтереси держави як бізнес-корпорації. Тому патріоти "порожніх" держав воюють за державні інтереси, які є лише економічними – за територію з деяким населенням, чи без нього, як за економічний ресурс. Воюють також за поширення впливу на території, які неможливо приєднати. Це може подаватись як боротьба за "демократію", "миротворчу місію". На словах це звучить: "воюю за мир", "за цілісність та єдність".

Думаю, доля "порожніх" патріотів у нас близько третини. Вони русифіковані і є носіями "русского міра", донорами та споживачами російської культури. Але через те, що ментально вони все ж українці, для них неприйнятна держава Росія з її рабсько-імперським духом. Тому вони є патріотами "порожньої" України. Російську мову вони захищатимуть з утилітарних міркувань, через небажання докладати зусиль для переходу на українську й нерозуміння потреби такого переходу. Російська мова в побуті й роботі, література цією мовою, фільми, естрада для них є комфортним середовищем – але поки що не культурною цінністю, на відміну від патріотів Росії.

Для збереження української мови й культури вони не будуть нічого робити, аргументуючи "какая разница, лиш бы"… Варіанти: "человек был хорошим", "платили хорошую зарплату", "был мир во всем мире".

Психологи стверджують, що це виховане століттями малоросійство, психологічний захист комплексу "меншовартості". Серед цієї категорії найбільший відсоток готових стати патріотами будь-якої держави, де "гарно жити". Для таких патріотів прийнятніше начепити прапорець на машину чи на сайт – банер на підтримку армії, ніж сказати пару речень українською до власної дитини чи зробити україномовну версію сайту. Для них українська мова й уся національна культура – непотріб, музейна екзотика, мертвий світ давно мертвих предків.

Спільно з російськими націоналістами, русифіковані "порожні" патріоти України складають "русскій мір", який культурно домінує в державі "Україна". Тому, наприклад, робити в Україні сайт "Розетка" з українською версією так само не потрібно, як і в Монголії чи Перу.

І все ж, перед "порожніми" патріотами стоїть завдання при збереженні незалежної від Росії держави знищити українську культуру та "змістовних" патріотів: або фізично, або за своїм зразком денаціоналізувати їх через русифікацію. А це не так просто, зважаючи на Західну Україну з багатомільйонним населенням, яке репродукує українську культуру й успішно протидіє русифікації.

Держави зі змістом – це держави Європи та Азії, які протягом історії оберігають свої національні культури, мови, використовуючи для цього економіку, політику, армію. При цьому економічні та політичні моделі в цих державах можуть змінюватись. Нації в таких державах можуть воювати за "державну територію" у двох випадках:

1. Коли мова йде про державну територію, яка співпадає з територією, на якій проживає нація, як носій певної культури й мови.

Наприклад, коли козаки хотіли вирвати в Речі Посполитої території для власної держави, то мова йшла лише про території, на яких більшість населення говорило українською мовою. У цих випадках захист території держави рівнозначний захисту нації. Люди захищають себе та "своїх" від "чужих". Людей, які вважають Донбас і Крим територіями, на яких живуть носії української культури та мови і яких треба захистити від окупації "чужою" культурою, дуже мало. Ці люди мріють про "повернення" якихось історичних територій, незважаючи на думку сучасного населення цих територій.

2. Коли йде війна за частину "державної території", на якій практично відсутні представники нації, яка створила державу.

Мова йде про насильницьке утримання однією нацією території, на якій проживає населення "чужого" народу. Це модель імперій. При цьому нація, що створила "імперію", має бути готова до проблем. Населення захопленої території необхідно або винищити фізично, або національно асимілювати, або бути готовим до сепаратизму та силового втримання цих територій, у залежності від кількості окупованого населення. Таких патріотів української України, що думають по-українськи "перетравити Крим та Донбас", близько 30-40%. Проблема цих людей у тому, що українська культура гине не лише в Криму чи Донбасі, а й у центрі України. Тут триває русифікація. Тільки кожна третя дитина з україномовної сім'ї продовжує життя української мови.

Загалом усіх патріотів, і "порожніх" і "змістовних", близько 60-70%.

Зараз влада держави "Україна" посилає людей на війну за територію при відсутності позиції, навіщо вона державі – крім дурної патетики: за "демократію", "щастя людей". Влада робить хаотичні кроки, намагаючись догодити всім патріотам України.

Якщо безперспективність зовнішньополітичної багатовекторності вже змусила зробити євровибір, то безперспективність багатовекторності у внутрішній політиці ще не усвідомлюється. Повторюється мантра про захист окресленої юристами території, хоч це не дає відповідь на принципове питання сенсу держави "Україна".

Сенсу, який можна набути, лише знищивши в будь-який спосіб російських шовіністів та одну із двох груп патріотів України:
– або русифікувати українців;
– або українізувати русифікованих українців.

Інакше життя трьох груп в одній державі буде постійно розривати її культурно, політично, військово.

Маємо зробити ставку на традиційні в Європі моделі національних держав, які толерантно ставляться до існування діаспор інших народів і поступово українізовувати русифікованих українців, асимілюючи патріотів сусідніх держав. Розмір та кордони території не мають значення.

Не забуваймо, що найстрашніше, що могла б зробити Росія для України – це віддати Крим, Кубань, Стародубщину та "українські етнічні землі" Слобожанщини. Або взагалі самоліквідуватись та приєднатись до України. Тоді територія держави "Україна" значно зросте, але вона остаточно перестане бути українською.

Олег Скрипка якось сказав: "Якщо люди йдуть на барикади, а потім навідуються в караоке та співають "А бєлий лєбєдь на пруду…", значить, нам ще багато що необхідно змінити в собі… Війни можна було б уникнути. Якби ми всі разом були українцями, знали мову, власну історію, ходили на українські концерти, читали українські книги – неможливо було б створити п'яту колону й спиратися на російськомовних людей, щоб знищувати країну й убивати патріотів на вулицях… Була б Україна українська, як Франція французька або як Чехія чеська, – цих проблем би не було".

А як вам ось такі дописи в інтернеті:

“Карта етнічного розселення українців минулих ст.” – це взагалі оксюморон.
Якщо не було такої держави – “Україна”, то, відповідно, й не було ніяких “українців”.
Українці, як окрема нація, з’явилися лише після створення держави Україна у 1991 році.
У СРСР існувала національність “українець” – це люди слов’янської зовнішності, котрі проживали чи народилися у межах УРСР. Але, фактично, “українцем” міг записатися будь-хто, навіть єврей чи африканець – ніхто не перешкоджав самовизначенню, та й методів перевірки не існувало. 
Як відомо, є два види націй: моноетнічна (чи просто етнічна) та політична.
В Україні після 1991 року почала складатися політична нація “українців”, тобто “українцем” може вважатися будь-хто, навіть етнічний росіянин, поляк, німець чи француз. Але до подій 2014 року вважатися “українцем” було непрестижно.
Лише коли “українцям” стали доплачувати – лише тоді бути “українцем” стало модно.
А до того самий український банк “Приватбанк” вів усе діловодство російською мовою, а до української ставився поблажливо-зневажливо. не слід плутати державу з територією.
Карти – це карти території, на котрій ніколи раніше не було держави “Україна”.
Так само,як є карта Африки, але такої держави “Африка” не існує і ніколи не існувало.

Наша позиція спонукає всю країну жахнутися від масштабів навіть не русифікації, а шовіністичної дискримінації української мови та україномовних.
Мовний комфорт російськомовних базувався на дискомфорті мільйонів україномовних українців, які у своїй власній країні є мовно дискримінованими і мусять терпіти засилля російської мови, недержавної.
Тому що, носії російської мови, які ігнорують українську, маркують Україну як країну «русского міра». Ця мова є мовою не лише Пушкіна, а й Путіна. Ця мова є мовою не лише Достоєвського, а й лугандонського найманця. Ця мова є мовою не лише Макаревича, а й патріарха Кирила. Ця мова робить нашу країну країною «русского міра». Свист куль і канонада «Градів» звучить російською мовою.
Принципове ігнорування державної мови повинно піти в минуле. Досить уже. Йдеться про публічне (не побутове) застосування мови. Дорогі мої, всі українці мусять знати державну.
Можна з розумінням поставитися до людей, яким важко говорити українською публічно в повному обсязі. Але всі моральні авторитети із середовища російськомовних: якщо вам важко освоїти державну мову, то на правах морального авторитета заохочуйте робити це молодше покоління, заохочуйте ваше коло знайомих та прихильників.
Вперше в історії українських ЗМІ і у середовищі публічних людей гостро постало питання: що робити з людиною, яка вільно володіє державною мовою, але демонстративно відмовляється нею говорити. Це не питання «не можу» – це свідома позиція «не хочу». Це плювок в лице всім українцям.

А як на рахунок церкви?
Якою є мова в Україні?

Щеплення від пропаганди. Тест: як добре ви знаєте історію України?

«Крим завжди був російським», «СРСР – потужна імперія, Сталін – герой», «Усі українські націоналісти були фашистами» – як часто ви це чули? Спотворення історії є одним із масштабних напрямів російської пропаганди

Російська Федерація перетлумачує українську історію, аби виправдати свою військову агресію. Але чи знаєте ви, як було насправді?

Нещодавно ГО "Інтерньюз-Україна" представила дослідження "Ре-візія історії: російська історична пропаганда та Україна". Автори дібрали понад 850 тисяч постів з "ВК" та 16 тисяч постів з фейсбуку, щоб проаналізувати, якими темами найчастіше маніпулюють. Крім того, навели відповіді українських істориків з розвінчанням штучно-сконструйованих наративів.

А зараз ми пропонуємо любим читачам "UACMS" перевірити себе, наскільки добре ви знаєте правду щодо історичного минулого України.