Короткий опис:

Класифікація політичних режимів. Рейтинги країн за кількістю свобод.

Наступні десятиліття проходитимуть у боротьбі між демократіями і диктатурами і визначать наше майбутнє. Більшість людства проживає в недемократичних країнах, але весь прогрес рухають демократії - країни, жителів яких пропаганда найбільш недемократичних режимів віднесла до так званого "золотого мільярду". Населення більшості недемократичних країн хоче користуватись всіма благами і досягненнями цивілізації, але ненавидить жителів тих країн, які вносять найбільший вклад в ці досягнення

Класифікація політичних режимів.

Поняття про демократії і тиранії, диктатури і охлократії беруть початок з античних часів, коли стало очевидним, що в будь-якому співтоваристві є два способи взаємодії: авторитарність як одноособове володарювання та беззастережне підпорядкування і демократичність як рівноправність, злагода, свобода вибору. У реальному житті практично неможливо виокремити абсолютно "чисті" типи політичних режимів. Усі їх класифікації певною мірою умовні. Найпоширенішою є класифікація, відповідно до якої всі режими поділяються на:

• тоталітарні;
• авторитарні;
• демократичні.

Тоталітарний режим характеризується тим, що вся влада зосереджена в руках якої-небудь однієї групи (зазвичай партії), яка знищила в країні демократичні свободи і можливості виникнення політичної опозиції, повністю підкорила життя суспільства своїм інтересам і зберігає свою владу завдяки насильству, військово-поліцейському терору й духовному поневоленню населення. Поява терміну пов'язана із зародженням фашизму в Італії, а у 30-ті роки почали застосовувати щодо СРСР та інших країн соціалізму.

Характер і міра здійснення влади. Влада контролює всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку, культуру, релігію, приватне життя громадян, включаючи мотиви їхніх учинків. У суспільстві зникає грань між політичним і неполітичним життям, усе стає політикою. Загальний контроль і насильство.

Формування влади. Влада формується бюрократичним способом, закритими від суспільства каналами. Вона оточена "ореолом таємниці" і недоступна для контролю з боку суспільства, немає механізму її наступності.

Ставлення людей до влади. Суспільство повністю відчужене від влади, але не усвідомлює цього. У політичній свідомості формується уявлення про "злиття суспільства з владою".

Роль ідеології в суспільстві. Загальна регламентація життя здійснюється через ідеологію, що перетворюється на своєрідну світську форму релігії. Цей режим часто так образно й визначають – "ідеологія при владі". Тоталітарна ідеологія встановлює свою монополію у всіх сферах.

Характер лідерства. Лідер спирається на партію або групу. Його погляди через інститут офіційної ідеології поширюються на все суспільство. Лідер завжди харизматичний, на нього поширюється відчуття злиття з народом.

Сфера припустимого і забороненого. Заборонено все, крім того, що наказано (дозволено).

Засоби масової інформації. Влада здійснює повний контроль над усіма засобами масової інформації, вільного доступу до інформації немає. Тоталітарне суспільство може існувати лише як абсолютно "закрите" суспільство. Будь-яке зіставлення із зовнішнім світом для нього небезпечне, оскільки воно будується не лише на примусі, а й на переконанні в тому, що це суспільство "найправильніше", найкраще у світі. Знайомство із зовнішнім світом руйнує царство міфів, зриває завісу і тому підриває його підвалини.

Наявність демократичних прав і свобод. Демократичні права і свободи мають декларований, формальний характер, хоча держава виконує певні соціальні функції. Вона гарантує право на працю, освіту, медичне обслуговування тощо.

Зміни в соціальній структурі суспільства. За тоталітарного режиму відбувається поступове декласування суспільства внаслідок відчуження громадян від власності. Суспільство набуває двовимірної структури: керовані ("гвинтики") і керуючі. З живого організму воно перетворюється на механізм, довільно сконструйований владою. У ньому знищуються будь-які горизонтальні структури, відносини і зв'язки.

Зміни в політичній системі суспільства. Між компонентами політичної системи суспільства складаються особливі взаємозв'язки та взаємодія. Знищуються всі політичні партії, крім однієї правлячої, а також громадські організації у власному значенні цього терміна. Відбувається злиття державного апарату з апаратом правлячої партії й апаратом громадських організацій. У суспільстві формуються особливі відносини "влада – власність". У держави превалюють особливі функції розподілу, роль представницьких установ та інститутів влади зводиться до мінімуму, розростається репресивний апарат, який набуває особливих повноважень.

Політична культура. Для тоталітарного режиму характерне прагнення створити "нову людину" з особливою політичною свідомістю й політичною поведінкою. Партія, контролюючи процес політичної соціалізації, прагне сформувати й новий тип політичної культури суспільства, для якого характерні сакра-лізація влади (її обожнювання), відчуття злиття з владою й любов до неї, уявлення про державу як про джерело розподілу всіх благ, політичний ентузіазм.

Авторитарний режим (від лат. autoritas – влада, вплив) характеризується режимом особистої влади, диктаторськими методами правління.

Збереження "неважливих" елементів економічної та соціальної влади робить ці режими менш репресивними, ніж тоталітарний, і забезпечує можливість їх трансформації (Бразилія, Аргентина, Чилі наприкінці 80-х років XX ст.).

Характер і міра здійснення влади. Контроль і насильство не мають загального характеру. Контроль влади поширюється на сферу політики і частково ідеології, однак уже є сфери, не контрольовані владою: економіка (частково), релігія, культура, приватне життя громадян.

Формування влади. Як і тоталітарний, авторитарний режим не має механізму наступності влади. У сучасних умовах часто закінчується тим, що оголошуються вільні вибори.

Ставлення людей до влади. Як і за тоталітарного режиму, суспільство відчужене від влади. Однак воно усвідомлює і фактори насильства влади, і своє відчуження від неї.

Роль ідеології в суспільстві. Ідеологія зберігає певну роль у суспільстві й частково контролюється.

Характер лідерства. Складається режим особистої влади. Роль лідера висока, але, на відміну від тоталітаризму, лідер не харизматичний. На нього поширюється уявлення про відчуження від влади.

Сфера припустимого і забороненого. Дозволено все, крім політики.

Засоби масової інформації. Частковий контроль над засобами масової інформації.

Наявність демократичних прав і свобод. Права і свободи громадян обмежені головним чином у політичній сфері.

Зміни в соціальній структурі суспільства. Авторитарний режим не прагне сформувати особливу соціальну структуру суспільства. Усі зміни всередині відбуваються відповідно до економічних і соціальних процесів.

Зміни в політичній системі суспільства. Заборонено або обмежено діяльність політичних партій. Головна роль належить виконавчим органам влади. Представницькі установи ліквідовано або їх роль сильно обмежено. Із громадських організацій діють ті, які не мають політичного характеру.

Демократичний режим. Поняття "демократія" у сучасній політичній мові одне з найпоширеніших. Його вживання виходить далеко за межі первинного змісту (гр. demos – народ, kratos – влада). Це поняття вперше зустрічається в Геродота. В античну епоху демократію розглядали як особливу форму державної влади, особливий різновид організації держави, за якої влада належить не одній особі або групі осіб, а всім громадянам, які користуються рівними правами на управління державою.

З тих пір зміст цього терміна помітно розширився, і в сучасних умовах він має різні значення. Останнім часом популярним стало визначення демократії, дане А. Лінкольном: "Government of the people, by the people, for the people" (Правління народу, для народу, за допомогою народу). Сьогодні демократію розглядають:

• як форму устрою будь-якої організації;
• як принцип відносин, що ґрунтується на рівноправності, виборності, прийнятті рішень більшістю;
• як ідеал суспільного устрою, що ґрунтується на свободі, правах людини, гарантіях прав меншості, народному суверенітеті, політичній участі, гласності, плюралізмі, толерантності;
• як тип політичного режиму, що характеризується сукупністю певних ознак.

Опис демократії як типу політичного режиму на основі тих самих критеріїв, що й інші політичні режими.

Характер і міра здійснення влади. Межі влади встановлюються суспільством відповідно до законів. Економічне, культурне, духовне життя суспільства, діяльність політичної опозиції перебувають поза прямим контролем з боку влади, якщо вони не порушують закон.

Формування влади. Влада обирається громадянами на основі принципів наступності, визначених у законах.

Ставлення людей до влади. Суспільство обирає конкретних носіїв влади і контролює владу.

Роль ідеології в суспільстві. Офіційна ідеологія існує, але зберігається плюралізм в ідеологічній сфері.

Характер лідерства. Характер політичного лідерства залежить від типу політичної системи і традицій суспільства.

Сфера припустимого і забороненого. Дозволено все, що не заборонено законом.

Засоби масової інформації. Засоби масової інформації вільні й незалежні. Суспільство ставиться до них як до "четвертої" влади.

Наявність демократичних прав і свобод. Права і свободи громадян гарантовано законом, і закон визначає механізм їхньої реалізації.

Зміни в соціальній структурі суспільства. Соціальна структура суспільства відповідає соціально-економічним процесам, що відбуваються в суспільстві.

Зміни в політичній системі суспільства. Для демократичного політичного режиму характерні наявність багатопартійної системи, свобода діяльності громадських організацій і рухів, загальне виборче право і система вільних виборів, принцип поділу влади, розвинена система парламентаризму.

Цьому режиму властивий принцип взаємної відповідальності громадян і держави. Закон захищає не тільки громадян від влади, а й владу від громадян. Як правило, у конституції закріплюється ставлення до народу як до суверенного джерела влади. З формальної позиції демократія – це влада процедури. За цього режиму особливе значення надається особистим і діловим якостям представників влади. Демократія як тип політичного режиму неможлива без розвиненої демократичної свідомості.

Виокремлюється ще і ліберально-демократичний режим - перехідний тип, що встановлюється в суспільстві на етапі його трансформації з тоталітарних і авторитарних режимів у демократичні. За цього режиму відчуження від влади має відносний характер. Влада, як правило, готова обговорювати із суспільством свої рішення, але сама визначає ступінь і характер участі мас у політичному житті суспільства. Роль суспільства сильно обмежена. Воно може впливати на процес прийняття рішень, але не може обирати, може радити, але не може вимагати, може думати, але не може вирішувати. За ліберально-демократичного режиму особлива роль надається гласності, освіті, моральності, але часто недооцінюється роль формальних структур влади, правових і демократичних процедур, з погляду дозволеного і забороненого діє принцип "дозволене все, що не веде до зміни влади". Мистецтво ліберальної політики полягає в тому, щоб, охороняючи владу від тоталітарної ностальгії й домагань тоталітаризму, заохочувати паростки демократії, не помилитися в оцінці стану влади й суспільства, поступово й добровільно віддавати владу.

Чим менш демократичний характер режиму, тим більше подібності в його проявах у різних країнах, і навпаки, чим він більш демократичний, тим більше відмінностей. В авторитарних режимах значно більше розбіжностей. Виокремлюють чотири основних види авторитарних режимів: тиранія, абсолютистські диктатури, військові режими й однопартійні режими.

Тиранія – це режим особистої влади, спрямований на задоволення егоїстичних бажань тирана. Вона гине, як правило, разом зі смертю диктатора.

Абсолютистські диктатури (династичні режими) відрізняються від тираній тим, що влада організована й здійснюється на основі суворих правил і процедур. Як правило влада розподіляється між членами родини монарха, передається в спадок і є легітимною за традицією (Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Султанат Бруней).

Військові режими є досить поширеною формою авторитарних диктатур. За певними даними, це дві третини молодих незалежних держав. Військові можуть управляти державою як прямо, беручи на себе всі функції уряду, так і непрямо, контролюючи цивільний уряд.

Авторитарні однопартійні режими використовують єдину політичну партію як засіб для мобілізації масової підтримки уряду. Однак партія не перетворюється в самодостатню силу, як за тоталітаризму, і конкурує за вплив з іншими центрами влади (армією, церквою, корпораціями).

Усі форми авторитаризму, за винятком династичного правління, не мають легальних механізмів наступності влади. Тому її передають з одних рук в інші бюрократичним шляхом, нерідко шляхом переворотів з використанням насильства.

Демократичні режими відрізняються залежно від особливостей соціально-економічного і політичного розвитку країни, національних традицій, релігійних вірувань і т.д.