Прилети дощем
Оросити щем,
Прилети сніжинками,
Оселись крижинками,
Щоб в моїй душі
Остудити жар,
Загасить вогонь,
Щоб не вирував.
Прилети та так,
Щоб тебе пізнав.
Прилети чи птахою,
Чи з крила пушинкою,
Прилети чи піснею,
Квіткою, піщинкою.

Прилетіла Ангелом
З білими із крилами,
Із любов’ю-ніжністю…
Стали ми щасливими!..
***

ТИ – моє натхнення,
ТИ – моє чекання,
ТИ – моє безсоння,
ТИ –моє зітхання.
***

Прийди без запрошення
Уранці, удень чи увечері,
Вночі, росою зарошений,
Прийди, а чи вельми прошений?..
***

Я пам’ятаю, як за руки взявшись,
Ми сонця схід з тобою зустрічали.
А сонце з уст обручки поцілунків знявши,
Тоді мене з тобою обвінчало…
***

— А в душі так хмарно.
— Марно.
— Думки родять рясно.
— Ясно…Сум тобі поможе?
— Може…
— Все проходить з часом.
— Часом.

***

Я любитиму Тебе вічно.
Я писатиму Тобі вірші
Чи складатиму Тобі оди…
Жаль, що вийшло усе це з моди.
***

Якщо дощем омилася душа,
Ще не відомо – з щастя, а чи з горя…
***

В душі цей таємний сполох
Весь час чомусь б’є на сполох.
Цей спалах спокуси споборник,
А сполох душі, як затворник.
***

Купаюсь в хороводі пелюсток –
Від щастя млію.
Цей світ – прекрасний цвіт.
Душа радіє.
Долоні я підставлю
І ловлю
Весняний подих
І ніжність, і чарівність
Цих квіток,
Й очей твій подив.
***

Паралелі

Ми з тобою живемо
У різних світах:
Я – ось тут, на Землі,
Ти – у небі, як птах.
Я в своєму житті
Землю хочу квітчать,
Слухати солов’я
І схід сонця стрічать.
Ти ж високо отам
Любиш зорі ловить.
То далекі світи,
Чи ж їх можна любить?
Там -  незвідане все
Для душі, для очей…
Тут – світанки ясні,
Прохолода ночей.
Не збагнути мені
Невідомих планет –
Я з Землі надивлюся
На сяйво комет.
І не можу ніяк
Я тебе зрозуміть,
Адже можна отут
Усі зорі злічить.
Хоч давно є закон
(Знаю я й знаєш ти):
Хто рож денний літать,
Той не може повзти.
***

Что же с нами случилось,
Куда же ушла любовь?
Наше счастье розбилось –
Не собрать его вновь.
Больно осколки ранят,
Если пытаться собрать.
И кровоточит рана…
Не будем друг другу лгать.

 Мы,словно, чужие стали,
Боимся смотреть в глаза,
Все мы с тобой растеряли,
Будто прошла гроза.

***

Пригласи меня на ужин при свечах
И налей мне белого вина.
Утонуть бы вновь в твоих глазах
И испить любовь твою до дна.

Ты меня на ужин пригласи,
Обо всем с тобою помолчу.
Я не стану, Боже, упаси,
Зажигать любви погасшую свечу.

Пригласи меня на ужин хоть, как друг –
Прошлое не стану вспоминать.
Больше счастья было бы вокруг,
Если б научились мы прощать.
***

Ламає вітер очерету списи,
Свої картини він по річці пише.
У дзеркало ріки на себе задивився –
І недовершеним пейзаж лишився…

***

Безкінечна юрба у місті
І машин безкінечний клин,
І повітря таке імлисте,
І стрімкий у нім часу плин.
Не змагаюся із юрбою,
Йду із швидкістю течії,
Відчуваю себе чужою
На асфальтом скутій землі.
І дерева тут навіть інші,
І трава, і квіти – чужі…
От би лісом чи полем подихати,
Посидіти б в траві на межі.
Задивитись на трепіт жайвора
Чи у вічі волошок синіх,
В забутті розглядати килими,
Що розкинуло поле із скрині…

***

Темрява підкралась
Надто рано.
Хоче свічки
Полум’я згасити.
Дуже швидко
Віск у свічці тане…
Ще не хочеться
У мороці
Блудити…

***

Поезія, як музика.
То у легкім вальсі,
То з важкого року,
То співається-пишеться,
То не зрушити й кроку,
Не ступити у інший рядок…
Слово – рок.
А як читається!
Інколи, ніби рубається
Й льоду осколки здригаються.
Холодно, жорстко, жорстоко.
Владно, як постріл, глибоко –
Прямо у серце, що й око
Не встигне моргнуть.
Вірш – постріл – суть!

Інше слово скрипкою
Просочується в душу:
Виспівує, виплакує,
Викрикує, видушує
Так замасковану,
В кайдани заковану
Сльозу гірку –
Грає пісню таку.

Є слово, що звучить арфою
Стоголосо витончено-ніжною барвою.
Це слово своїм силуетом
В душі відлунює ехом –
Ставши дуетом,
З’єднується, зростається,
Кожен його приміряти – не цурається
До себе, ніби сорочку –
Правда – прямо - в точку.

Є слово спокійне, лагідне,
Від нього тепло:
Колискова й молитва мамина,
Біль стишить, рану загоює,
Воно підтримує,
Воно озброює.
Його держись –
Молитві й Любові вчись!
***

Розхристана фантазія
Втікає геть із рук
То квіткою, то птахою,
Що робить дивний трюк,
То невловимим променем,
То тінню із двора,
То світлом свічки-зірочки,
То словом з-під пера.
Така вона розхристана,
Та чиста, як кришталь.
Фантазія, фантазія,
Загорнута в вуаль.
А, може, й не фантазія,
А мрія з-поміж мрій
У росяній прозорості,
В безмежності надій.

***

Із стоголосся слів снопи,
Перевеслом об’єднані,
Складаються у копу.
Пізніше у книгу скарбів,
Що не для всіх вона
Прочитаною стане.
***

Поезія чимсь з Біблією схожі,
Що більш читаєм – більш нове взнаєм.
Щораз по-новому чомусь тривожить,
І кожен раз нове шукаєм-ждем.
Не все дано відразу зрозуміти
Та все пізнать одразу не дано.
Як наполегливіше Боже Слово вчити,
То зрозумієш і поезії зерно.

**

У житті є час, є такая мить,
Коли щось не так, коли щось болить.
Зупиняємось перевірити,
Перемислити, переміряти.
Перечитуєм, перелистуєм:
Щось захмарене, щось виблискує.
Щось у чорному й в розмаїтті барв,
Щось утратив тут, там – зірвав.
Щось є придбане, щось пригнічене.
Там є чистеє, є й засмічене.
Є згорьоване, є у радості,
Є у відчаї, є в порядності.
Є у щедрості, є у ситості,
Є у лінощах, є у скритності.
Є в натхненні, є у прагненні,
І в любові є, є в досягненні.
Є щось вічнеє, є щось тліннеє,
Є забутеє, швидкоплиннеє.
І погане є, і хорошеє.
Є щось прошене,
Є щось прощене.

Перезмінюєм, переписуєм,
Перероблене, недовершене,
Видозмінюєм, видозвершуєм.
Там доліплюєм, там доточуєм,
Забираєм там, там прокочуєм,
Там вимощуєм, там відточуєм.
Там скасовуєм, там підписуєм,
Посилаєм там, там відписуєм,
Там проходимо, там ще боремо,
Там щось сіємо, там знов оремо.
Щось плануємо, щось будуємо,
Щось обдумуєм, щось руйнуємо.
Щось заповнюєм, щось висмикуєм,
То ми спішимо, то вичікуєм.
І не знаєм, Що нас чекає Там –
Кожен шлях свій Тут – обирає сам.
Хто по сходинках, хто по килиму,
Хтось є прийнятий, хтось – відхилений.
Але всі йдемо, хоч і нарізно,
Бо своє життя – самі живемо.

***

А верби хвилями кіс,
Як опахалом,
Будять спокій ріки
І небо,що задрімало
У ній.
З-поміж осоки
Вії довгі ріки очеретяні
Заворушились.
Прокинулась річка –
Короткая нічка.
І небо прокинулось,
Ще й сонце схотіло скупатись,
Поніжитися у воді,
Помилуватись –
Отоді вже можна пройматись
Проблемами людства…
Я й собі люблю
Споглядати за вічністю
Неперевершеної таїни,
Непримиренний з тим,
Що ми, як неприкаяні
Залишимось, руйнуючи
Нездоланним бажанням
Привласнення
Красу небесну.
І чи зможем
Побачити ще
Її воскреслу?!

***

Стрункі осокори
Гострими списами
В небо впираються,
Хмари лоскочуть
Й ніби собі
Разом з ними
Збираються –
В вічність полинути
Хочуть.
А, може,
Настромлюють
Хмару на спис,
Щоб у себе
Лишити кусочок
Вічності,
Бо отут,
На землі,
Втратили вже
Свій запас
Міцності.

***

А золота ранета зацвіла
Так пишно і  розкішно,
Ніби знала, що то була
Остання її весна.
Вона й плодів
Подарувала рясно
І ніби вибачалася завчасно
За ту байдужість людську
Й ненаситність, за
Порожнечу в душах,
Їхню ницість.

Рубались, корчувалися сади,
І люди зі сльозами йшли сюди,
Щоб попрощатися з домівкою своєю,
З беззахисними хатами, землею.
Садів не стало, ніби й не росли,
Натомість тут бульдозери пройшли.
Зрівняли все.Село це сплюндрували.
Коли б хоч щось отут побудували…
Вже десять літ тут царство пустиря!..

***

Думка вислизнула
І пірнула у глибину.
Чи ж наздожену?
***

А час все стирає на порох,
А час душі інколи – ворог.
Час зітре гріхів наших слід
В яких ще розкаятись слід.

***

На мольберті,
Як білу птаху
Розіп’яли папір.
Від скороминучості
Страху
Творитимуть твір.
Може, страх,
А, може, натхнення
Залишить слід…
На білому ватмані
Увіковічено
Таланту слід.

***

В майстерні художника

Сюди я втікаю,
Для рідних зникаю
На деякий час.
Я тут оживаю,
Тут душу лікую
В майстерні у вас.

***

Дитяча мрія

Де узяти мені сили,
Щоб розправить свої крила,
Щоб злетіти в неба височінь?
Політати б так на волі,
Щоб стомитися до болю,
Надивитися на неба синь.
Щоб пірнути у хмарину,
Як в м’якесеньку перину,
І помріяти собі і полежать.
До веселки полетіти,
Погойдатись, посидіти,
Кожен колір в руки свої взять.
Та до сонця шлях здолати
І промінчик попрохати,
Щоб зігрітись і світити у пітьмі.
Зірок в небі назбирати,
Як намисто нанизати
І, можливо, тут залишитись мені?..

***

І у краю моєму
Такому світлому
Чомусь завжди
Бракує світла
Для душі…

***

А ми беремо,
Що можемо
У Матінки-Землі.
Не задумуючись,
Не молячись,
Не дякуючи
І не віддаючи…

***

Шпон у штатах.
Штати – в  шорах.
Штатським – шлик.
Штатам – шолом.
Шугають шулери.
Шушваль – на щухері.
Шприцами штурхають.
Шухляди шурхають.
Шерифи шифруються –
Це їх стосується?!
Шнапс – сеньйору,
Шартрез –сеньйорі,
Шашлик – шлунку –
Шука порятунку?
Шарф для шику,
Шик – для балу,
Шлафрок для дому.
Шалаву?Старому?
Шопінг – дамам:
Шмат із шовку –
Шлейф для плаття,
Шуба – обновка.
У шафу шмаття.
Шафі – шашіль!
Шкода?..Не ваше!
Штаба – скарбниці.
Шріт – для рушниці.
Із шибки світло? –
Штора на вікна!
На вікна – штора.
Собаці – швора.
Шаланди – в море!
Шкот – для шквалу.
Школа – шкету.
Шах – для шаха.
Шанс – шансону.
Шніцель – Самсону!
Шліф – ученим.
Шрифту – шпальти.
Банальне – шаблону.
Шлюбу – штампи.
Шал - улову!
Слава шоу!